Сайти Технологія дистанційного навчання
4.
http://www.ime.ru/distant.htm;
ОГЛЯД ТА характеристика сучасних мультимедійних та
електронних продуктів,
які використовуються в освіті
1. Сучасні мультимедійні та електронні навчальні технології
До сучасних
інформаційних технологій, які використовують в навчальному процесі, відносять
електронні та гібридні бібліотеки, електронні посібники, довідково-пошукові
системи Інтернет та ін.
Як правило, у даний
час бурхливого розвитку комп'ютерних технологій електронні навчальні чи
довідково-пошукові системи розробляються з використанням гіпертекстових і
мультимедійних технологій. Такі системи називають інтерактивними навчальними
Web-матеріали, та можуть знайти і знаходять широке застосування як в звичайних
формах навчання, так і в достатньо новій формі навчання, як дистанційна освіта.
Тому створення
навчальних Web-матеріалів пред'являє дуже високі вимоги до кваліфікації
викладача-розроблювача в області практичного використання сучасних
інформаційних технологій, тому що, крім знань за курсом, викладачу необхідно мати
спеціальні навички в області застосування Інтернет-технологій. У противному
випадку йому доведеться вдаватися до допомоги відповідного фахівця чи навіть
спільній роботі колективу фахівців різного профілю. Ці обставини істотно
підвищують трудомісткість створення навчальних Web-посібників і, деякою мірою,
стримують процес розвитку такої форми дистанційної освіти, як застосування
навчальних Web-матеріалів.
2. Гібридні бібліотеки
В останні роки
розвиток наукових бібліотек в Україні здійснюється з урахуванням Національної
програми інформатизації, прийнятою Верховною Радою України в березні 1998 року,
яка проголосила в якості одного з головних напрямків розвитку бібліотечної
сфери інтеграцію бібліотечно-інформаційних ресурсів на всіх рівнях (зокрема
бібліотека - місто - регіон - країна - світове
співтовариство країн).
Говорячи про
"бібліотечно-інформаційні ресурси", ми розглядаємо наявні в
бібліотеках фонди першоджерел (первинних інформаційні документів) і компоненти
довідково-пошукового апарату (ДПА) - каталоги, покажчики та ін. - або
вторинні інформаційні документи.
В останні роки склад
фондів і ДПА істотно змінився:
а) бібліотечні фонди - більшу частину складають
первинні інформаційні документи на інших, не традиційних носіях (на
компакт-дисках, відео- і аудіо-касетах і ін., а також у довгостроковій пам'яті
ЕОМ);
б) довідково-пошуковий апарат - поряд із традиційними картковими
каталогами і паперовими покажчиками, велику роль відіграють електронні пошукові
системи (каталоги, картотеки, покажчики й ін.), які, як прогнозується, згодом
цілком замінять традиційні засоби пошуку.
Крім того, сучасні
пошукові системи, у тому числі засоби які представлені в глобальній
комп'ютерній мережі ІНТЕРНЕТ, дозволяють користувачам бібліотеки (її
співробітникам і відвідувачам) здійснювати пошук цікавлячих їх джерел за межами
"свого" бібліотечного фонду, тобто у фондах "світової
віртуальної бібліотеки", а в багатьох ситуаціях, знайшовши у віртуальному
каталозі адресу документа, переглянути (або замовити) і сам документ. По суті,
ми маємо справу з так званою "гібридною бібліотекою", у якій
поєднуються (інтегруються) елементи традиційної електронної бібліотеки.
Поява гібридних
бібліотек більшою мірою залежить від культурних зрушень, ніж від технологічного
прогресу, вона є цілком прийнятною моделлю еволюції традиційної бібліотеки.
Термін "гібридна бібліотека" увійшов до професійного глосарію
бібліотечних та Інформаційних працівників за останні три роки. Його
використовують для означення проміжної ланки на шляху повного переходу до
цифрових бібліотек.
Цифрова бібліотека - це система інформаційних послуг, в межах якої
усі інформаційні ресурси існують в електронній формі, придатній для обробки на
комп'ютері, а функції отримання, збереження, захисту, поновлення, доступу та
перегляду інформації здійснюються шляхом застосування цифрових технологій.
Послуги цифрової бібліотеки не обмежуються наданням інформації у текстовому
форматі; скажімо, аудіо, візуальні та відео ресурси також можуть бути
представлені у цифровому вигляді. Ресурси цифрової бібліотеки поділяються на
первісне створені у цифровому форматі, наприклад, електронні журнали і набори
даних, та на нецифрові ресурси, наприклад, рукописи і друковані видання,
переведені у цифровий формат пізніше.
Цифрова бібліотека
здатна поширювати інформацію в межах мережі, і у такий же спосіб користувачі
можуть здійснювати її відбір. Серед переваг цифрової бібліотеки слід назвати
зменшення обсягів інформації, що зберігається; нижчий рівень зношуваності
матеріалів; здатність одночасно надавати кільком користувачам одну й ту саму
інформацію; можливість доступу до матеріалів з дому, офісу або з інших місць
поза межами бібліотеки, нарешті, наявність реального потенціалу для підвищення
економічної ефективності.
Гібридній бібліотеці
можна дати просте визначення: засіб інтеграції традиційної бібліотеки з
цифровою. Поняття "гібридності" часто вживається в описах діяльності
або сервісу, в яких поєднуються два основоположних компоненти. Наприклад,
термін "гібридний менеджер" був дуже популярний у 1970-х і 1980-х
роках на означення менеджера у компаніях з потужним потенціалом інформаційних
технологій, - посади, що поєднує знання IT з розумінням кадрових та інших
проблем, пов'язаних з діяльністю людей. Вперше термін "гібридна
бібліотека" вжив Сатон. У своєму аналізі моделей надання послуг він
визначив 4 типи бібліотек - від традиційної до цифрової, - які б
функціонували у суцільному середовищ: традиційна, автоматизована, гібридна і
цифрова. Він зазначив, що відбудеться, якщо досі не відбулося, "неминуче
зміщення у даному середовищі від бібліотеки як осередку до бібліотеки як
логічного об'єкту".
Традиційна бібліотека
визначається як географічне окреслене специфічне місце з обмеженим фондом
матеріальної інформації. Комп'ютеризація контролю за надходженням періодичних
видань, циркуляцією матеріалів та процесу каталогізації дає початок
автоматизованій бібліотеці, однією з принципових рис якої є онлайновий каталог
з необмеженим доступом (ОРАС).
В автоматизованій
бібліотеці робочі механізми спрямовані на обробку нецифрової інформації, а
основна увага зосереджується на місцевому фонді. У цифровій бібліотеці поняття
"місця" буде відкинуто. В гібридній бібліотеці "співвідношення
між друкованою та цифровою метаінформацією дедалі схиляється у бік
цифрової". Тут бачимо співіснування традиційних та цифрових фондів, а
також можливість цілком необмеженого географічного доступу до розташованих
подекуди цифрових ресурсів, для отримання яких бібліотека надає мережевий шлюз.
Співробітники такої
бібліотеки можуть підвищувати рентабельність гібридної бібліотеки шляхом
виконання функції посередників між користувачами та, головним чином, цифровими
засобами. Кріса Расбріджа запитали, чи знає він, коли вперше вжили цей термін і
чи не йому належить право авторства на це словосполучення? Виявилось, що саме
йому, оскільки в листопаді 1996 року він редагував документ, переданий згодом
до робочої групи з розробки програми eLib, який вже містив цей термін. Можливо,
Расбрідж був не першим, хто думав над цим концептом і застосував цей термін,
але він висунув його у широкі професійні кола і тому може вважатись
"батьком" цього поняття.
Безсумнівно,
діяльність Расбергата eLib обумовили подальшу популяризацію поняття
"гібридної бібліотеки". Очевидно, що як сама ідея, так і термін
активно поширюються у суспільстві. Директор Фретвел-Даунінг Інформатик пан
Марей, комерційний партнер одного з проектів гібридних бібліотек в рамках eLib
визначив гібридну бібліотеку і як "організоване середовище, що надає
інтегрований і контекстуалізований доступ до широкого спектру інформаційних
послуг, незалежних від розташування, формату, носія та контрольної сфери
інтересів у межах системи бізнесу".
В ході обговорення
відносних переваг збереження друкованих примірників наукових журналів та заміни
їх електронними копіями, Гарнард згадує "гібридні сценарії", маючи на
увазі паралельне створення друкованих варіантів видання. Мак Кол посилається на
нове покоління працівників по роботі з гібридною інформацією. Має місце також і
скептичне ставлення до цього поняття. Кольє пише, що "термін "гібридна
бібліотека" притягнутий за вуха. Термін не надає нам відчутної допомоги,
оскільки він лише виражає той очевидний факт, що книги і матеріали у багатьох
бібліотеках продовжать своє існування". Така позиція, здається, поки
лишається без підтримки. Безперечно, це поняття є "притягнутим за
вуха".
Воно з'явилось як
альтернатива назві "електронна бібліотека" у статті про культурні
трансформації, викликані програмою eLib. Нещодавно це питання було
прокоментоване наступним чином: "Бібліотека Відкритого Університету XXI
століття матиме вигляд гібридної бібліотеки, в якій поєднуватимуться друковані
матеріали та різноформатна електронна інформація".
Однак, тут
відзначається відмінність макро- та мікропідходів. Існує загальне поняття
власне гібридної бібліотеки, яке співвідноситься з концептом географічне
розосередженої логічної категорії широкого спільного використання ресурсів, та
гібридної бібліотеки як конкретної установи. Мета такої інтеграції -
поєднання технологій з електронними послугами, що вже надавалися бібліотеками,
та історичних функцій фізичних бібліотек. Складалося враження, що програма
гібридних бібліотек виконується успішно, якщо в результаті будуть створені
моделі цілісної організації низки доступних ресурсів.
Сучасний користувач
зараз змушений працювати у гібридному середовищі, вдаючись до паралельно
існуючих у електронному та паперовому вигляді матеріалів.
Цифрова
бібліотека - це більше ніж наявність у бібліотеках електронних
інформаційних джерел у вигляді, наприклад, CD-ROM та онлайнових баз даних.
Дехто буде вважати, що
електронна бібліотека - це будь-яка бібліотека з названими ресурсами, і що
не слід її плутати з цифровою бібліотекою, оскільки необхідною додатковою
передумовою існування цифрової бібліотеки є робоча система телекомунікації.
Однією з ключових
особливостей цифрової бібліотеки є те, що місцезнаходження необхідної
інформації може бути значно віддаленим від точки доступу, причому,
розташовуватись у кількох різних місцях. Це означає, що місцем доступу до
інформації не обов'язково має бути традиційна бібліотечна будівля: це може бути
комп'ютер за межами бібліотеки.
Саме с цього виникла
думка створити на базі ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва спеціальний відділ економічної,
правової та політичної літератури (ЕПП), тобто створити середовище, яке буде
надавати інтегрований доступ до широкого спектру фондів та інформаційних
послуг, незалежного від розташування, формату та носіїв інформації.
Тут будуть об'єднані
традиційні бібліотечні фонди і нетрадиційні, буде використовуватися Інтернет і
Інтранет. Бібліотекарі й користувачі бібліотек дотримуються різних думок щодо
цінності мережі Інтернет. Бібліотекарі вважають, що потенційно вона зможе
вирішувати проблеми доступності інформації та документів, а також надання
документальних матеріалів, в той час, як користувачі розглядають Інтернет як
засіб моментального і безкоштовного доступу до всіх компетентних джерел -
перепустку до раю.
Бібліотекарі вважають,
що потенційно виникає можливість вирішувати проблеми доступності інформації
через Інтернет за допомогою тематичних шлюзів
(http://www.library.vinnitsa.com/linksukr.htm), який забезпечить доступ до
ресурсів Інтернет, визначених та відібраних компетентними працівниками
бібліотеки і згрупованих за академічною тематикою. Оскільки ці ресурси
надаються безпосередньо користувачеві, пильну увагу почали привертати питання
кадрового забезпечення цифрових та електронних бібліотек.
Існують побоювання, що
бібліотечні працівники будуть або перевантажені новими обов'язками, або, з
появою нових технологічних досягнень, ними просто знехтують.
Тому, з нашої точки
зору, доцільно ввести в цьому відділі посаду адміністратора Інтернет-класу
(Інтернет-клас на першому етапі буде складовою частиною нового відділу). Саме
для цього ми розробили інструкцію і розподіл обов'язків для тих співробітників,
які будуть обслуговувати користувачів інформації. Існує потреба у двох
комплексах навичок: навички адміністрування системи управління гібридною
бібліотекою, надання ландшафту певних конфігурацій та робота з інформаційним
провайдером робота по обслуговуванню систем у випадку їх не спрацювання.
У такому відділі
можуть працювати бібліотекарі-довідковці, які оброблятимуть інформацію та
надавати будь яку довідку та фахівці з питань індивідуальної інформації, які
стали б чимось середнім між вміннями традиційного бібліотекаря та традиційного
фахівця з обчислювальної техніки.
Усі послуги мають бути
максимально зрозумілими для користувачів. Гібридна бібліотека вимагає надання
лише базової підтримки, оскільки користувачі мають навчитись управляти інтерфейсом
веб-мережі під час проходження навчального курсу (існують платні курси,
безкоштовні курси проводить IREX при ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва). Крім того,
бібліотека сама повинна розробити навчальні програми (вже існують розробки для
Академії підвищення кваліфікації працівників культури і мистецтв) і особу увагу
в межах програми необхідно приділити створенню зручного інтерфейсу, а саме
звернути увагу на питання доступності до ресурсів, практичним заняттям,
консультаціям в класі.
Зважаючи на нинішній
стан справ, підготовка користувачів є надзвичайно доцільною, враховуючи
постійне зростання технічних можливостей бібліотек; користувачі також
потребуватимуть знань у плані оцінки важливості електронних ресурсів відділу
ЕПП.
На мій погляд,
гібридну бібліотеку слід розглядати як бібліотеку майбутнього, як прагнення
чогось більшого, ніж просто безперервного доступу до традиційної та електронної
інформації з метою надання користувачам більш насиченого інформаційного
середовища.
3. Електронні бібліотеки
В останні десятиліття
різко зросло суспільне й економічне значення інформації й інформаційних
технологій. Автоматизовані системи діловодства, телекомунікації і системи
обробки даних інтегруються в єдине поняття інформаційних ресурсів, що займають
однакове положення з іншими ресурсами підприємства, галузі, національної
економіки в цілому.
Стрімкий розвиток і
активне використання сучасних інформаційних і комунікаційних технологій
(зокрема, розвиток мереж, таких, як ARPANet, NSFNet і, у першу чергу, Internet)
дозволило приступити до широкомасштабного перекладу накопиченої людством
інформації в електронну форму і створенню великого числа принципово нових
електронних інформаційних ресурсів. Ця нова форма представлення інформації
дозволяє на якісно іншому рівні організувати процеси виробництва, збереження і
поширення інформації: зберігати інформацію надійно і компактно, поширювати її
оперативніше і ширше і надає нові можливості маніпулювання з нею, яких не могло
бути при інших формах.
Зараз здійснюється усе
більше джерел інформації, доступної тільки в електронній формі (бібліографічні,
реферативні, повнотекстові і фактографічні бази даних, електронні журнали,
телеконференції і т.п.), причому їхня питома вага у світовому інформаційному
потоці стрімко наростає.
Забезпечення
публічного (у тому числі віддаленого) доступу користувачів до інформаційних
ресурсів стало однією з першочергових задач обслуговування науки, культури й
освіти і вирішити її можна на базі розвитої національної інформаційної
інфраструктури й об'єднання різних інформаційних ресурсів суспільства.
У розробці політики
створення національної інформаційної інфраструктури дуже важливе місце
приділяється бібліотекам, що є активними генераторами і користувачами
інформації. Сучасні великі бібліотеки могутні традиційні центри збереження,
створення і використання інформаційних ресурсів. У їхніх фондах накопиченої
воістину гігантський по обсязі і безцінний по змісту інформаційний запас, що
володіє колосальним потенціалом.
Однак у наявності
протиріччя між рівнем розвитку бібліотек, інформаційними потребами суспільства
й існуючими засобами обробки інформації. Загальносвітовою проблемою залишається
погана приступність бібліотечних фондів у силу їх більш слабкою - у
порівнянні з іншими секторами науки і проведення - оснащеності комп'ютерною
технікою і новими інформаційними технологіями, а також їхнім слабким
об'єднанням у мережі.
Побудові розвитої
національної інформаційної інфраструктури й об'єднанню інформаційних ресурсів
суспільства може допомогти створення електронних бібліотек. Під електронною
бібліотекою (ЕБ) мається на увазі велика розподілена віртуальна колекція
документів в електронній формі, доступна широкій публіці через глобальні мережі
передачі даних.
Електронні бібліотеки
являють собою сучасні складні інформаційні системи, що дозволяють надійно
зберігати й ефективно використовувати різноманітні колекції електронних
документів (текстовій, образотворчій, звукових, відео й ін.), локалізованих у
самій системі, чи доступних їй через телекомунікаційні мережі, і представляє їх
кінцевому користувачу в зручному для нього виді.
Електронні бібліотеки
почали з'являтися в Росії відносно недавно - із середини дев'яностих
років. Першопрохідником у цій області стала Російська державна бібліотека, що з
1994 року почала розробляти проект "Пам'ять Росії", що припускає на
першому етапі формування на компакт-дисках колекцій рідких і коштовних
вітчизняних документів.
У Росії з 1998 р. з
ініціативи Російського фонду фундаментальних досліджень і Російського
технологічного фонду здійснюється програма "Російські електронні
бібліотеки" (РЕБ), що спрямована на розвиток і удосконалювання
інфраструктури електронних бібліотек у Росії. У рамках даної програми ведуться
роботи з загальносистемних питань створення і функціонування електронних
бібліотек, розвитку інфраструктури електронних бібліотек, розробці
інструментальних засобів, а також створення конкретних електронних бібліотек по
областях науки, культури й освіти. Учасниками програми РЕБ повинні стати, крім
двох згаданих організацій, Державний комітет РФ по друку, Державний комітет РФ
по телекомунікаціях, Міністерство освіти РФ, Міністерство культури РФ,
Міністерство науки і технологій РФ, Російська академія наук, Російський
гуманітарний науковий фонд. Федеральна архівна служба Росії.
В даний час успішно
функціонують електронні бібліотеки Російського державного архіву
кінофотодокументов, РАН, ВІНІТІ, Центр лікувальної педагогіки, РГБ, Об'єднаного
інституту ядерних досліджень.
3.1. Основні задачі електронних бібліотек
Основні задачі електронних бібліотек - інтеграція
інформаційних ресурсів і ефективна навігація в них.
Під інтеграцією
інформаційних ресурсів розуміється їхнє об'єднання з метою використання (за
допомогою зручних і уніфікованих користувальницьких інтерфейсів - бажано
одного) різної інформації зі збереженням її властивостей, особливостей
представлення і користувальницьких можливостей маніпулювання з нею. При цьому
об'єднання ресурсів не обов'язково повинне здійснюватися фізично - але
може бути віртуальним. Головне - воно повинно забезпечувати користувачу
сприйняття доступної інформації як єдиного інформаційного простору. Зокрема,
передбачається, що ЕБ повинно забезпечувати роботу з гетерогенними БД чи
системами БД, забезпечуючи. користувачу ефективність інформаційних пошуків
незалежно від особливостей конкретних інформаційних систем, до яких
здійснюється доступ.
Ефективна навігація в
ЕБ розуміється як можливість користувача знаходити цікавлячу його інформацію з
найбільшою повнотою і точністю при найменших витратах зусиль у всьому
доступному інформаційному просторі.
При такому підході
добре відомі інформаційні пошуки, що використовуються в інформаційних системах
і базах даних, є окремими випадками навігаційних засобів.
До особливостей
електронних бібліотек можна віднести:
• можливість вводу чи
видалення інформаційних об'єктів, їхньої інтеграції, реструктуризації й ін.
подібні операції. Необхідно підкреслити, що ці можливості повинні поширюватися
в основному на інформаційні об'єкти, наприклад на електронні документи, а не на
інформацію, що міститься в них;
• профільність
збереженої інформації, тобто наявність визначеної концепції формування
інформаційного простору, доступного користувачу;
• можливість
інвентаризації, зокрема, каталогізацію об'єктів і різних їхніх об'єднань, що
утворять цей інформаційний простір.
Виходячи з цілей і
задач, що стоять перед ЕБ, можна виділити наступніфункціональні можливості ЕБ,
якими повинні володіти електронні бібліотеки:
• навігацію у всьому доступному інформаційному просторі - наочне надання
користувачу логічної структури інформаційного простору, що організує всі
інформаційні об'єкти системи, і засобів роботи з нею (часткове чи повне
розкриття структури, скорочення її до заданих елементів і т.п.);
• лексичний пошук - інформаційний пошук по вільній лексиці російської мови і мов, що
використовують латинський алфавіт. При цьому пошук по лексиці російської мови
повинний проводитися з обліком його граматичних особливостей. При складанні
пошукових розпоряджень повинне допускатися застосування логічних операторів И,
ЧИ, й операторів контекстної відстані, що враховують порядок проходження
операндів;
• символьний пошук - різновид лексичного пошуку, де як лексичну одиницю виступає певна
послідовність припустимих символів, наприклад дати;
• атрибутний пошук - інформаційний пошук об'єктів за значеннями їхніх характеристик. Для
текстових об'єктів до таких характеристик можуть відноситися "автор",
"назва", "місце видання", "дата видання" і т.п.
Атрибутний пошук
повинний допускати використання логічних операторів І, ЧИ, а також можливість
проведення пошуку за значеннями двох і більш характеристик одночасно.
Результатом
лексичного, символьного чи атрибутного пошуку є сукупність інформаційних
об'єктів, значення характеристик яких задовольняють умовам пошукового
розпорядження. Результати пошуку, як і інші списки, формовані в системі,
повинні допускати сортування за значеннями любого поля, визначеного як ключове;
• перегляд змісту інформаційного об'єкта і його
структури: послідовний (наприклад, сторінка за сторінкою) і вибірковий (перехід
на будь-яку задану чи сторінку на будь-який елемент, відбитий у структурі). При
цьому структура і текст твору повинні бути синхронізована будь-яка зміна
положення в структурі викликає відповідну зміну положення в тексті, і навпаки.
Многооконний режим роботи, що дозволяє користувачу одночасно бачити на екрані
два вікна (як мінімум) з різним змістом;
• маніпулювання зі структурою інформаційного об'єкта,
аналогічне роботі зі структурою всього інформаційного простору;
• підтримка апарата гіпертекстових і гіпермедійних зв'язків, що забезпечує
користувачу оперативний перехід від об'єкта чи деякого його елемента до іншого
взаємозалежному з ним об'єкту чи його елементу;
• протоколювання сеансу роботи користувача із системою з
можливістю переходу в кожний з раніше існуючих станів системи;
• настроювання системи користувачем (завдання певної
конфігурації вікон, розмірів шрифтів і ін.);
• установка закладок у тексті інформаційних об'єктів і
можливість оперативного переходу на них;
• експорт інформації із системи з указівкою на джерело.
3.2. Узагальнена схема електронної бібліотеки
Розглянемо загальну
схему функціонування електронної бібліотеки, орієнтованої на World Wide Web.
(WWW)
У складі ЕБ можна
виділити три блоки:
• Web-сервер, що
забезпечує доступ до ресурсів обчислювальної системи;
• сервер баз
даних - власне інформаційні ресурси електронної бібліотеки;
• сервер управління
доступом користувачів бібліотеки до інформаційних ресурсів.
Користувач звертається
до web-сервера з метою доступу до інформаційного ресурсу. У більшості випадків
це авторизований клієнт, що звертається до сервера через Web-browser.
Від користувача
надходить запит на доступ до ресурсу. Аутентифікація користувача виробляється
шляхом співвіднесення імені і пароля з даними, що знаходяться в БД
користувачів, і йому повертається ідентифікатор сеансу і каталог доступних йому
ресурсів (список БД).
Далі від користувача
надходить функціональний запит на використання ресурсу. Це і є власне
користувальницький запит. Ідентифікатор сеансу і параметри запиту заносяться в
Б Д сеансу після аутентифікації користувача і далі після кожного
функціонального запиту.
Функціональний запит
обробляється програмним ресурсом - функціональним модулем електронної
бібліотеки і запитує інформацію з конкретної бази даних чи інформаційного масиву.
Після обробки функціонального запиту користувача програмним ресурсом
електронної бібліотеки, усі дані про запит користувача заносяться в журнал
роботи сервера Баз Даних, а у відповідь на запит користувачу повертається форма
клієнта.
Запит на використання
ресурсу може надходити не тільки від авторизованого клієнта, але і від служб
інших електронних бібліотек. Функціональний модуль електронної бібліотеки також
може надіслати запит іншій бібліотеці.
3.3. Основні послуги, які надають електронні бібліотеки
Доступ до бази даних
Доступ до баз даних
має на увазі, по певним категоріям користувачів дозволено одержувати доступ до
інформації, збереженої в базах дані бібліотеки. При цьому сервер баз даних
електронної бібліотеки може підтримувати кілька категорій користувачів,
наділених різними правами доступу до різних видів інформації. Найчастіше
користувачі поділяються на приватних клієнтів і організації чи зареєстрованих і
анонімних.
У залежності від цього
вони можуть мати чи не мати прав доступу до визначених баз чи даних можливості
переглядати повні тексти джерел і т.д.
Електронні бібліотеки
можуть надавати доступ до баз даних декількох типів. У загальному випадку це
можуть бути повнотекстові БД, реферативно-бібліографічні БД, довідкова
інформація і метаінформація.
Найчастіше необмежений
доступ дозволений саме до реферативно-бібліографічних БД, тому що вони являють
собою електронні каталоги бібліотек, і пошук видань проводиться саме по цих
базах даних. Але, проте, деякі організації надають необмежений (безкоштовний)
доступ тільки до частини інформації, збереженої в цих базах. Наприклад, у STN
безкоштовно пропонується переглядати тільки заголовки й імена авторів джерел, а
перегляд інформації в більш повному форматі повинний бути оплачений.
Довідкова інформація
являє собою деяку сукупність лексикографічних баз дан словників, рубрикаторів,
класифікаторів і т.д. Довідкова інформація може бути виставлена на сервері як у
виді самостійних баз даних, у яких можливо проводити пошук, поглядати знайдені
документи і т.д., так і в сукупності з бібліографічними базами у виді
електронного каталогу.
Метаінформація
Метаінформація - це в основному інформація про самі бази даних, про правила пошуку,
про правила складання пошукового запиту і т.д. Як правило, така інформація
організована у виді довідкової системи.
Що стосується
текстових баз даних, то вони не завжди присутні в електронній бібліотеці.
Тексти першоджерел можуть бути організовані у виді окремих файлів або бути
відсутніми споконвічно, але створюватися поступово, як результат виконання
користувальницьких замовлень на виконання копії джерела. Таким чином, можна
бачити, що специфіка організації баз даних на сервері електронної бібліотеки
визначає особливості доступу до них.
Як уже було сказано
вище, електронні бібліотеки часто обслуговують кілька різних категорій
користувачів. У загальному випадку це приватні користувачі й організації.
Найчастіше організації користаються великими привілеями при доступі до баз
даних, чим приватні клієнти. Це означає, наприклад, що організаціям може бути
відкритий безкоштовний чи пільговий доступ до повних текстів джерел, у той час
як приватні користувачі повинні оплатити цю послугу.
Крім цього, доступ до
баз даних може бути з ідентифікацією користувача чи без, для всіх клієнтів чи
тільки для організацій.
Часто доступ без
ідентифікації припускає, що користувачу будуть недоступні деякі послуги
(наприклад, доступ до повних текстів). Реєстрація користувача в електронній
бібліотеці теж може проходити по-різному. Можливий варіант, коли користувач сам
вибирає собі облікове ім'я (логін) і пароль для входу в пошукову систему, а
система тільки контролює їхню унікальність (ІНІОН). Альтернативою цьому способу
є призначення логіна і пароля користувачу сервером (STN, Lange&Springer). У
цьому випадку, уся необхідна для ідентифікації інформація висилається
користувачу по електронній пошті відразу ж після його реєстрації на сервері
електронної бібліотеки.
Також до питань
доступу можна віднести формат видачі інформації (набір доступних полів
документа).
Часто користувачам
доступні для пошуку і перегляду далеко не всі полючи документа, що є присутнім
у БД. Це зв'язано з тим, що користувачу немає необхідності, наприклад,
одержувати знання
, що стосуються
збереження документа (інвентарний номер і т.д.)
Можливий і інший
варіант. Наприклад, у базах даних ІНІОН та сама інформація зберігається в БД у
двох видах - російською мовою й у транслітерированній формі. Тому існує два
набори форматів перегляду того самого документа. У першому форматі доступні
документи в кириличному записі символів, а в другому - у транслітерированній
формі.
Що стосується
технологічної сторони доступу до інформації, то в даному випадку всі
користувачі одержують доступ до баз даних тільки на читання. Хоча теоретично
можлива ситуація, коли електронна бібліотека поповнюється не централізовано
джерелами якого-небудь чи фонду видавництва, а за рахунок публікацій, що
надсилаються користувачами. Тоді користувачі прямо чи опосередованно одержують
можливість редагувати запису бази даних.
Пошук
Можливості пошуку,
надані електронною бібліотекою, багато в чому залежать від прав доступу до баз
даних, якими наділяється конкретна категорія користувачів. Найчастіше пошук
проводиться в електронних каталогах (бібліографічних базах даних і базах даних
довідкової інформації).
По функціональних
можливостях електронні бібліотеки повнотекстових документів якісно
відрізняються від традиційних бібліотек. У першу чергу, крім бібліографічного
пошуку, що забезпечується бібліотечними каталогами (паперовими чи
електронними), в електронних бібліотеках можна сполучити пошук по реквізитах
документів і пошук по повних текстах.
Принципово нової
якості пошуку повнотекстових наукових документів в електронних бібліотеках
можна досягти, доповнивши пошук по реквізитних і текстових полях пошуком по структурно-графічних
компонентах (формулам, таблицям, графікам, малюнкам і т.д.).
Нова якість, що
одержує користувач при пошуку по структурно-графічних компонентах документа, є
наслідком того, що наукові знання, відбиті в структурно-графічних компонентах,
можуть не одержати адекватного опису в текстових полях того ж документа. З
погляду змісту документа, для користувачів електронної бібліотеки
структурно-графічні компоненти можуть бути навіть бути більш коштовними, чим
текстова інформація.
Найбільш яскравим прикладом
такої ситуації є наукові документи по хімії, у яких структурна хімічна
інформація часто може бути для користувача семантично більш коштовної, чим
текстові полючи документа. Тому одержали велике поширення такі документальні
хімічні бази даних, у яких пошук можна вести по структурах хімічних сполук.
Крім хімії,
починаються спроби розробити методи й алгоритми формального опису і кодування
структурно-графічних компонентів у такій області знань, як картографія.
Розробка таких методів дозволить проводити пошук географічних і геологічних
документів.
Організація інтерфейсу користувача
Для забезпечення
нормальної взаємодії користувачів із сервером електронної бібліотеки і,
насамперед з пошуковою системою, програмне забезпечення повинне мати кілька
варіантів користувальницького інтерфейсу. Наявність більш ніж одного варіанта
інтерфейсу залежить, по-перше, від різного ступеня підготовленості
користувачів, по-друге, від різних потреб користувачів, і, нарешті, від того,
якими правами володіє той чи інший користувач.
З погляду
підготовленості користувачів, типи інтерфейсів можна розділити на прості і
професійні.
Простий інтерфейс, розрахований на починаючих чи непідготовлених
користувачів, пропонує мінімум можливостей складання пошукового розпорядження.
У даному випадку користувач уводить пошукову умову у виді фрази природною
мовою, не використовуючи ніяких логічних операцій і без специфікації пошукових
полів. Пошук у цьому випадку буде вироблятися в основних текстових полях БД,
таких як Заголовки, Реферат, Ключові слова, Анотації і т.д.
Професійний інтерфейс, розрахований на досвідчених
користувачів, пропонує широкі можливості побудови складного логічного вираження
пошукового запиту. У цьому випадку користувач має можливість вказувати в запиті
терміни, що відносяться до різних пошукових полів, зв'язувати їх різними
логічними операторами, а також користатися іншими пошуковими можливостями,
наданими пошуковою системою.
З погляду реалізації
інтерфейсів, у розглянутому випадку взаємодії користувача з електронною
бібліотекою за допомогою Internet ми можемо говорити про використання
стандартних Web-броузеров, таких, як Internet Explorer чи Netscape Navigator.
Зі сторони електронної бібліотеки необхідно лише наявність спеціальної
програми-шлюзу, що дозволяє видавати користувачу необхідну інформацію у виді
динамічно формованих HTML-сторінок HTML (HyperText Markup Language - мова
розмітки гіпертекста).
Такий варіант зручний
тим, що є, у принципі, програмно й апаратно незалежним.
Перераховані вище
послуги є базовими для електронних бібліотек у цілому. У кожнім же конкретному
випадку ці послуги можуть бути реалізовані зовсім по-різному.
Електронні бібліотеки
являють собою нову форму інформаційних систем, ефективна і високопродуктивна
робота яких забезпечується розвитком функціональних і інструментальних засобах
їхнього створення і супроводи.
4. Інформаційно-пошукові системи Internet
За тисячі років свого
існування і безперервного потягу передової його частини до наукових знань
людство накопичило величезну кількість інформації з різноманітних областей
науки, техніки культури і т.п. Попри всі намагання до наукових знань найбільшою
перепоною до швидкого прогресу, на мій погляд була не відсутність знань, а
відсутність інформації про те, що такі знання вже є, хтось зробив уже такі
дослідження і треба всього лиш отримати інформацію про них.
Але не знаючи цього
людство знову і знову " винаходило велосипед" тобто витрачало сили і
кошти на здобуття знань, які вже були в його розпорядженні. Таким чином конче
необхідним було об'єднати всі цю інформацію про життєдіяльність людей і зробити
її досяжною для тих, кому вона потрібна. Ситуація змінилася докорінно з появою
Інтернету.
Народжений дитиною ВПК
він швидко виріс з коротеньких штанців військових проблем і зумів стати тим,
про що мріяло не одне покоління дослідників. Він зумів об'єднати знання сотень
поколінь землян в єдиний інформаційний простір, що відкритий для кожного, хто б
цього забажав. Неможливо перерахувати що є в Інтернеті (власне як і чого нема).
Одним словом було б тільки бажання.
Причому ці глобальні
інформаційні ресурси знаходяться в стані постійної систематизації, тобто
людство постійно вишукує найбільш оптимальні способи зберігання і пошуку
необхідної інформації. Для цього в Інтернеті існує купа пошукових і файлових
серверів, DNS серверів. В Інтернеті є багато ресурсів, але офіційній перелік їх
відсутній. Кожен хто має вихід в Інтернет може в любий момент, нікому не кажучи
створити новий ресурс, тому складність заключається в тому, щоб з'ясувати, що ж
насправді є в Інтернет. Треба пам'ятати, що Інтернет - динамічна система і
що її період напіврозпаду складає близько чотирьох років.
Це значить що за рік
ресурси в мережі Internet старіє приблизно 25% даних. Ще одна проблема в тому,
що якість мережевих ресурсів не однакова. Одним словом в глобальній
інформаційній мережі приховані глобальні інформаційні ресурси і отримати іх
може кожен, але найбільшого успіху досягне той, хто знає як це зробити.
Як відомо, поява
всесвітньої мережі Internet називають одним з важливих досягнень сучасної цивілізації.
І справа не тільки в тім, що вже зараз Internet - це практично
нескінченний інформаційний ресурс, а в тім, що він є дійсно всесвітнім джерелом
знань, глобальним і загальнодоступної по своїй суті. І це джерело постійно
поповнюється все новими і новими знаннями, поєднує їх, дає можливість
використовувати необхідну інформацію тоді, коли вона дійсно потрібна.
Простір Internet
воістину величезний, і немає необхідності докладно розповідати про те, що саме
можна в ньому знайти. В даний момент уже практично неможливо перелічити всі
області знань, що охоплює ця всесвітня мережа. Однак не секрет, що для
більшості користувачів перша ж спроба пошуку чого-небудь у цьому морі
інформації звичайно розчаровує.
Дійсно, разом зі
збільшенням обсягів доступної інформації усе гостріше встає проблема пошуку
дійсно потрібних користувачу даних. Варто визнати, що це дійсно складна задача,
оскільки обсяг даних, доступних через Internet, воістину величезний, а
серйозної класифікації представленої там інформації просто не існує.
Очевидно, що пошук
інформації в Internet неможливий без спеціальних механізмів, що допомагають
людині знайти в цьому безмежному просторі потрібну інформацію. І, звичайно ж,
такі механізми існують. З'явившись у середині 70-х років, вони одержали назву
інформаційно-пошукових систем, і з тих пір постійно удосконалюються. Саме про
ці системи, без яких неможливий пошук даних у великих інформаційних масивах (а
всесвітня Мережа - це найбільшої на сьогодні масив даних), і піде мова в
цій роботі.
Як вже говорилося,
пошукові системи існують уже давно. З появою Internet вони відразу ж зайняли
своє місце й у цій області інформаційних технологій. У загальному випадку
інформаційно-пошуковою системою називається система, що забезпечує пошук і
добір необхідних даних на основі інформаційно-пошукової мови і відповідних
правил.
Узагалі говорячи,
кожен користувач Internet шукає інформацію в Мережі відповідно до своїх смаків
і пристрастям. Однак існують деякі загальні принципи, випливаючи яким можна
швидше знайти необхідну інформацію.
Найпростіший спосіб
почати пошук у Internet - звернутися до однієї з пошукових служб мережі.
Інформаційно-пошукові служби Internet - той самий інструмент, що дозволяє
орієнтуватися у величезному інформаційному просторі мережі. Сьогодні багато користувачів
знаходять необхідні матеріали, звертаючи до послуг пошукових служб.
Користувачам Internet
добре відомі назви таких сервисов і інформаційних служб, як Lycos, Alta Vista,
Yahoo, InfoSeek і багатьох інших. Без послуг цих систем сьогодні практично не можна
знайти що-небудь корисне в ресурсах Мережі.
Усі ці відомі і
популярні пошукові системи мають дуже простий інтерфейс, розрахований на
недосвідченого користувача, мають безліч настроювань і досить прості у
використанні. Як правило, у відповідь на запити видається список посилань на
інформаційні джерела, на думку системи щонайкраще відповідають потребам
користувача. Але від користувача залежить тільки формулювання запиту, пошук же
здійснює убудований механізм пошукової системи.
Але що собою
представляють ці системи зсередини, як вони улаштовані, чому результат пошуку в
терабайтних масивах інформації здійснюється досить швидко і як улаштоване
ранжирування документів при видачі - усе це звичайно залишається за
кадром. Проте без правильного планування стратегії пошуку, знайомства з
основними принципами роботи ІПС важко ефективно використовувати навіть такі
сучасні і могутні пошукові служби. При роботі з цими системами варто
враховувати ряд факторів.
По-перше, усі пошукові
системи в Мережі мають свою спеціалізацію. Наприклад, Lycos і AltaVista містять
одні з найбільших масивів посилань і відомі швидкістю додавання нових ресурсів
мережі, однак багато ресурсів Internet недовговічні і рухливі, і посилання
можуть указувати на відсутні ресурси. Infoseek - це найбільш стабільна
база даних, де зручно знаходити відомі матеріали, але не слід шукати що-небудь
нове, і т.д. у залежності від пошукової системи. У випадку пошуку якої-небудь
спеціалізованої інформації користувачу треба відразу настроїтися на тривалу і
кропітку працю.
Якщо в звичайній
бібліотеці існує зрозуміла класифікація і досвідчений персонал, що розставляє
книжки і журнали відповідно до предметного каталогу, загальним для всіх
бібліотек, то - у Internet такого стандарту нема, і кожна інформаційна
служба виробляє свою власну систему класифікації.
Крім того, зовсім
очевидно, що Internet - це світовий інформаційний ресурс. Сюди
поміщається усе, що так чи інакше цікавить людей в усьому світі, тому перш ніж
починати що-небудь шукати, варто тверезо оцінити імовірність того, чи може дана
інформація взагалі потрапити в мережу і де найбільш логічне для її місце.
По-друге, варто
розуміти, що пошук здійснюється не природною мовою і не по всьому тексту
документа. Звичайно документ представлений набором ключових слів - пошуковим
образом документа (ПОД), а користувач здійснює пошук не в наборі документів, а
в наборі їхніх пошукових образів. Крім того, для кожної пошукової системи
характерний свій механізм створення ПОД. Природно, що це впливає на результати
пошуку.
По-третє, самі запити
і їхня інтерпретація в інформаційних системах Internet реалізовані по-різному,
хоча поза залежністю від типу інформаційно-пошукової мови багато систем містять
можливість сформулювати простий запит і запит з урахуванням специфіки
пошукового апарата системи.
Простий запит - це фраза природною мовою без загальних слів, союзів і приводів. Складний запит - це запит, що враховує специфіку системи і
дозволяє користувачу варіювати різні параметри пошуку. Після завершення обробки
запиту користувачу видається список посилань на документи, де вже можна
використовувати гіпертекстові посилання для перегляду. Ці посилання можуть
указувати як на Web-сторінки, так і на одиниці збереження інших інформаційних
ресурсів Internet.
По-четверте, у даний
час для управління інформацією Web у пошукових вузлах застосовуються два різних
механізми - покажчики і каталоги, і різні пошукові системи використовують у
своїй роботі різні механізми.
Покажчики Web являють собою громіздкі бази даних,
формовані комп'ютером в автоматичному режимі й утримуючі інформацію про
мільйони сторінок Web. Коли користувач уводить ключові слова чи фрази, пошукова
система шукає ці терміни в існуючій виданий момент базі даних і видає посилання
на усі відомі їй сторінки із шуканими термінами. Покажчики Web будуються так
званими краулерами Web - програмами, що
переглядають і індексують вміст HTML-сторінок, виявляють гіпертекстові зв'язки,
що містяться в них, і читають відповідні сторінки. Багато сотень таких програм
із заданою періодичністю переглядають весь доступний вміст Internet.
Каталоги Web - це зв'язані між собою гіпертекстовими
посиланнями списки вузлів Web, упорядковані по тематичних категоріях.
Каталоги Web
створюються людьми, а не комп'ютерами і часто містять рекомендації чи анотації
до вузлів. Вони охоплюють значно менше тим, чим зібрані комп'ютером покажчики
Web, але незмінно краще сплановані.
Таким чином, кожна
система має велику кількість унікальних характеристик, своїх особливостей, що
накладають відбиток на результат пошуку в Мережі. Більш того, багато пошукових
систем відрізняються друг від друга досить значно, оскільки побудовані на
різних методах пошуку й індексування інформаційних ресурсів. Але проте цілком
реально розібратися в тім, на: якому принципі заснована робота більшості пошукових
систем Мережі, як у загальному випадку здійснюється пошук документальних
ресурсів у Internet.
Хотілося б сказати, що
існуючі на даний момент пошукові системи - це досить могутні і здебільшого
досить гнучкі інструменти пошуку інформації. Якщо точно знати, що ж вам дійсно
потрібно в Мережі і відповідно до цим уміло скласти запит, практично всі ІПС
видадуть на ваш запит достатнє (і навіть надлишкове) кількість посилань на
ресурси Internet, у яких не так вже і складно знайти потрібну вам інформацію.
Звичайно, потрібно
навчитися користатися і цими досить зручними інструментами. Звичайно для того,
щоб освоїтися в роботі з пошуковими системами і навчитися правильно формулювати
запити, потрібно якийсь чаc.
Імовірно, що витрачене
на цьому етапі час буде не таким вже і маленьким, можливо, буде загублена і
визначена кількість нервів, але зрештою на пошук потрібної вам інформації
будуть іти лічені хвилини.
Але не можна не
сказати, що при єдності основних принципів пошуку всі нині існуючі пошукові
системи мають ряд відмінних риc. Знання цих особливостей буває не тільки
корисно, але іноді і необхідно при пошуку якої-небудь рідкої чи специфічної
інформації. Ці особливості не вносять кардинальних змін у механізм пошуку, але
кожна пошукова система має свій алгоритм і свої особливості роботи, що в
остаточному підсумку впливають на результати пошуку. Користувач повинний чітко
розуміти, який ІПС краще скористатися в кожнім конкретному випадку.
Так, якщо користувачу
потрібна велика інформація з однієї з загальновідомих тем, йому варто
скористатися пошуковою системою, що працює з каталогом, такий як Yahoo, Excite
чи Lycos. Якщо йому необхідна інформація з якої-небудь специфічної чи
малопоширеної у мережі тематиці, він скористається системами AltaVista,
Infoseek, Rambler, що працюють з індексною базою даних.
Корисно було б сказати
кілька слів про найбільш відомі пошукові системи Internet. Представлені
характеристики засновані як на офіційно оголошених принципах роботи цих систем,
так і на результатах опитувань користувачів Мережі. Отже, найбільш популярними
й ефективними на сьогоднішній момент є такі інформаційно-пошукові системи, як
Rambler, Meta-Ukraine, Yahoo, Lycos, AltaVista, Infoseek, WAIS та ін.
Варто згадати і про
такі пошукові системи, що мають своє поле для введення запиту, але не
обробляють його, а розсилають по всіх пошукових машинах, з якими користувач
хотів би працювати. Дочекавшись відповіді від усіх пошукових систем, ці
програми надають користувачу можливість скористатися заданою кількістю найбільш
релевантних посилань, отриманих від кожного пошукового сервера. Такі програми
з'явилися недавно й одержали назву позначок-систем. Їхнє число зовсім
невелике, і на сьогоднішній момент скільки-небудь відомі лише такі системи, як
Metacrawler, Savvy, Metasearch і Dogpile.
Як видно з опису,
кожен пошуковий сервер має свою специфіку, свої особливості, які необхідно
враховувати при виборі самої придатної пошукової служби для кожного конкретного
випадку. Звичайно користувач одержує досить гарні результати при роботі з
кожною з представлених пошукових служб. Однак бувають випадки, коли отримана
інформація або недостатня, або не задовольняє запитам користувача. У таких
випадках багато фахівців і досвідчених користувачів радять відредагувати запит
і скористатися декількома пошуковими службами. Практично завжди комбінація
декількох пошукових систем дає гарний результат.
Інформаційні ресурси
Internet воістину величезні і будь-яка людина, що має можливість користатися її
ресурсами, одержує дійсно безмежне джерело інформації. У Internet можна знайти
дійсно будь-які цікавлячі відомості, і чи не важливо зв'язані вони з роботою, з
хобі, або з будь-якими можливими питаннями, які виникли при вивченні навчальних
дисциплін. Але будь-якому користувачу Internet важливо пам'ятати, що в мережі
Internet знаходиться просто величезна кількість інформації, і вона не має
класифікації ні по типах представлення, ні по областях знань, ні по місцю
розташування. Єдиною можливістю відшукати потрібну вам інформацію були і
залишаються інформаційно-пошукові системи.
5. Електронні посібники, як сучасна технологія в освіті
Електронний посібник - це універсальний методичний посібник,
який містить широке коло питань різних навчальних дисциплін, викладених в
стислій формі та призначена для використання в навчанні.
Аналіз літературних
джерел показав, що більшість перших електронних навчальних видань являли собою
електронні копії друкованих видань і, здебільшого, не враховували комп'ютерних
можливостей подачі матеріалу.
Однак останнім часом
значна увага приділяється розробці комп'ютерних підручників, роботу над який
можна розглядати як спробу зробити серйозний крок до рішення проблеми створення
підручників нового покоління.
Для того, щоб
електронний посібник щонайкраще відповідав пропонованим вимогам, необхідно, щоб
він сполучав в собі функції підручника і вчителя, довідково-інформаційного
посібника і консультанта, тренажера і контролюючого знання програми.
Для рішення цієї
проблеми запропоновано використовувати системний підхід до створення
електронних посібників. Системний підхід розглядає об'єкт як систему, що
складається з безлічі взаємозалежних елементів, що утворять певну цілісність і
володіючих системних властивостей.
Системний підхід
дозволяє не орієнтувати навчальний посібник на конкретну групу користувачів,
але створювати його таким чином, що їм може скористатися практично кожної. У
залежності від потреб і вже наявних знань, користувач сам вибирає матеріал для
вивчення, його обсяг, технологію навчання.
Створення різних
моделей представлення знань, що в одному випадку представляють об'єкти,
характерні для логічного мислення, а в іншому - образи-картини, з якими оперує
образне мислення, дає можливість оптимізувати процес навчання. Включення
системи тестів на початковому етапі роботи з навчальним посібником дозволяє
ідентифікувати особистісні якості того, якого навчають, а потім здійснити
настроювання на нього і рекомендувати відповідну методику навчання.
Контроль знань після
вивчення кожного розділу може здійснюватися різними способами (за допомогою
тестів, контрольних питань і т.п.).
У залежності від того,
наскільки користувач засвоїв матеріал, можна при необхідності повторити
вивчений розділ, чи відкоригувати змінити методику навчання. При низьких
результатах можливе з'ясування думки самого користувача про причини поганого
засвоєння матеріалу.
Застосування
системного підходу при створенні електронного посібника дозволяє розширити
область застосування електронних посібників і коло потенційних користувачів. За
рахунок включення в посібник блоку нових розробок, квазиполнотекстової і
проблемно-орієнтованої баз даних, його можна використовувати більш тривалий час
і затребуваність його буде вище.
Використання
мультимедії, аудіо- і відео-компонентів підвищує наочність представлення
матеріалу, а також дає можливість використовувати його людям, що мають різні
патології (порушення слуху, зору і т.п.). За рахунок цього можливо різке
збільшення кількості користувачів і ефективності використання електронного
посібника. Включення перерахованих компонентів в електронний посібник дозволяє
перейти від пізнавальної моделі освіти до прагматичного, у якій той, якого
навчають, стає активним об'єктом освіти.
Таким чином,
використання системного підходу до розробки електронних навчальних посібників
дозволяє зробити серйозний крок на шляху переходу від пізнавальної до
прагматичної моделі освіти і сприяє рішенню проблем створення посібників нового
покоління, що дають можливість збільшити кількість користувачів, підвищити
наочність представлення матеріалу, використовувати електронний посібник
тривалий час, звести до мінімуму витрати на пошук і підбір літератури,
здійснювати контроль отриманих знань і ін.
Використання електронного посібника в дистанційній освіті
Визначення дистанційної освіти
Дистанційне навчання
(ДН) є формою одержання освіти, поряд з очною і заочною, при якій в освітньому
процесі використовуються кращі традиційні й інноваційні методи, засоби і форми
навчання, засновані на комп'ютерних і телекомунікаційних технологіях.
Основу освітнього
процесу при ДН складає цілеспрямована і контрольована інтенсивна самостійна
робота, котрий може учиться в зручному для себе місці, за індивідуальним
розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання і погоджену
можливість контакту з викладачем по телефоні, електронній і звичайній пошті, а
також очно.
ДН являє собою
цілеспрямований інтерактивний, асинхронний процес взаємодії суб'єктів і
об'єктів навчання між собою і з засобами навчання, причому процес навчання
індиферентний до їхнього просторового розташування. Освітній процес проходить у
специфічній педагогічній системі елементами якої є підсистеми: цілей навчання,
змісту навчання, методів навчання, засобів навчання, організаційні форми
навчання, ідентифікаційно-контрольна, учбово-матеріальна, фінансово-економічна,
нормативно-правова, маркетингова.
У системі освіти ДН
відповідає принципу гуманістичності відповідно до якого ніхто не повинний бути
позбавлений можливості учитися через бідність, географічної чи тимчасової
ізольованості, соціальній незахищеності і неможливості відвідувати освітні
установи в силу фізичних недоліків чи зайнятості виробничими й особистими
справами. Будучи наслідком об'єктивного процесу інформатизації суспільства й
освіти і, вбираючи в себе кращі риси інших форм, ДН ввійде в ХХІ століття як
найбільш перспективна, синтетична, гуманістична, інтегральна форма одержання
освіти.
Існують і інші
трактування понять дистанційного навчання й освіти, що відбивають різноманіття
підходів до їх розуміння.
Дистанційна освіта -
особлива, досконала форма, що сполучає елементи очного, очно - заочного,
заочного і вечірнього навчання на основі нових інформаційних технологій і
систем мультимедіа. Сучасні засоби телекомунікацій і електронних видань
дозволяють перебороти недоліки традиційних форм навчання, зберігаючи при цьому
всю їхню гідність.
Дистанційна освіта -
комплекс освітніх послуг, наданих широким шарам населення в країні і за рубежем
за допомогою спеціалізованого інформаційного освітнього середовища, що
базується на засобах обміну навчальною інформацією на відстані (супутникове
телебачення, радіо, комп'ютерний зв'язок і т.п.). Інформаційно-освітнє
середовище ДН являє собою системно-організовану сукупність засобів передачі
даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного й
організаційно-методичного забезпечення, орієнтовану на задоволення освітніх
потреб користувачів. ДН є однією з форм безупинної освіти, що покликано
реалізувати права людини на освіти й одержання інформації.
Дистанційне навчання -
нова організація освітнього процесу, що базується на принципі самостійного
навчання студента. Середовище навчання характеризується тим, що учні в
основному, а часто і зовсім, віддалені від викладача в просторі і (чи) у часі,
у той же час вони мають можливість у будь-який момент підтримувати діалог за
допомогою засобів телекомунікації.
Дистанційна освіта -
це система, у якій реалізується процес дистанційного навчання для досягнення і
підтвердження тих, кого навчають, визначеного освітнього цензу, що стає основою
його подальшої творчої і (чи) трудової діяльності.
Інформаційно-освітнє
середовище ДО являє собою системно організовану сукупність засобів передачі
даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного й
організаційно-методичного забезпечення, і орієнтується на задоволення освітніх
потреб користувачів.
Дистанційне навчання
від традиційних форм навчання відрізняють наступні характерні риси:
• Гнучкість.
Можливість займатися в зручне для себе час, у зручному місці і темпі.
Нерегламентований відрізок часу для освоєння дисципліни.
• Модульність.
Можливість з набору незалежних навчальних курсів - модулів формувати навчальний
план, що відповідає індивідуальним чи груповим потребам.
• Паралельність.
Рівнобіжне з професійною діяльністю навчання, тобто без відриву від
виробництва.
• Охоплення. Одночасне
звертання до багатьох джерел навчальної інформації (електронним бібліотекам,
банкам даних, базам знань і т.д.) великої кількості що навчаються. Спілкування
через мережі зв'язку один з одним і з викладачами.
• Економічність.
Ефективне використання навчальних площ, технічних засобів, транспортних
засобів, концентроване й уніфіковане представлення навчальної інформації і
мультидоступ до неї знижує витрати на підготовку фахівців.
• Технологічність.
Використання в освітньому процесі новітніх досягнень інформаційних і телекомунікаційних
технологій, що сприяють просуванню людини у світовий постіндустріальний
інформаційний простір.
• Соціальна
рівноправність. Рівні можливості одержання освіти незалежно від місця
проживання, стану здоров'я, елітарності і матеріальній забезпеченості того,
якого навчають.
• Інтернаціональність.
Експорт і імпорт світових досягнень на ринку освітніх послуг.
• Нова роль викладача.
ДО розширює й обновляє роль викладача, що повинний координувати пізнавальний
процес, постійно удосконалити курси які він викладає, підвищувати творчу
активність і кваліфікацію відповідно до нововведень і інновацій.
Позитивний вплив
робить ДО і на студента, підвищуючи його творчий і інтелектуальний потенціалу
за рахунок самоорганізації, прагнення до знань, уміння взаємодіяти з
комп'ютерною технікою і самостійно приймати відповідальні рішення.
Якість ДО не уступає
якості очної форми одержання освіти, а поліпшується за рахунок залучення
видатного кадрового професорско-викладацького складу і використання в
навчальному процесі найкращих учбово-методичних видань і контролюючих тестів по
тим чи іншим дисциплінам.
Термін
"дистанційна освіта" не відноситься до якоїсь особливої технології,
скоріше, він описує спосіб навчання, що дозволяє навчаючому і що навчається
вийти за вузькі рамки навчання в класі. Розглянемо докладніше поняття
дистанційна освіта, а також спектр його можливостей.
Дистанційна освіта
(ДО) - це практика, що зв'язує викладача, того, якого навчають, а також
джерела, розташовані в різних географічних регіонах, за допомогою спеціальної
технології, що дозволяє здійснювати взаємодію.
Взаємодія
забезпечується різними способами, такими як обмін друкованими матеріалами через
пошту і телефакс, аудиоконференція, комп'ютерна конференція, відеоконференція.
Дистанційне навчання є перспективним способом одержання освіти ізольованими
сільськими учнями, учнями зі специфічними вимогами чи особами, нездатними
досягти поставленої мети іншим способом.
Істотно, що користь
від придбання інформації ззовні робить навчання на відстані кращим для
працюючих дорослих тих, хто знаходить, що масовість і розпорядок навчання для
нього неприйнятний.
Можна визначити
дистанційну освіту як освіту, що характеризується п'ятьма основними моментами:
1. Існування
навчального і того, кого навчають, і, як мінімум, наявність домовленості між
ними;
2. Просторове
розділення навчаючого і того, кого навчають;
3. Просторове
розділення того, кого навчають, і навчального закладу;
4. Двухнаправленна
взаємодія того, кого навчають, і навчаючого;
5. Підбор матеріалів,
призначених спеціально для дистанційного вивчення.
Це визначення охоплює
ряд форм навчання - від заснованих на друкованих матеріалах, коли спілкування
здійснюється поштою і телефоном, до двосторонніх відеокурсів, коли навчальний і
той, кого навчають, "зустрічаються" на телевізійних екранах.
В основному в
дистанційній освіті існує два підходи в забезпеченні підтримки навчання -
розширення і трансформація. Ці підходи можуть бути описані в такий спосіб.
Модель розширення має
місце тоді, коли викладач веде урок, що технологічно мало відрізняється від
традиційного, розширюючи його до інших просторових і тимчасових рамок.
Діяльність педагога, сукупність навчальних матеріалів, навчальне середовище
дозволяє імітувати ситуацію навчання в умовах класу, а також компенсувати втрачені
канали спілкування й одержання навчальної інформації. Дана модель навчання
припускає перетворення лекції і наступного обговорення в класі в індивідуальні
навчальні матеріали.
Модель трансформації
характеризує такі форми організації дистанційного навчання, що не імітують
традиційне навчання, а являють собою щось нове, специфічно зв'язане з
використовуваними технологіями зв'язку викладачів і учнів.
Перспективи і можливості дистанційної освіти
Дистанційне
навчання - новий етап розвитку сучасної освіти, новий нестандартний підхід
до поняття "навчання" і його методам. Виникнення такого методу
навчання цілком закономірно й обумовлено сучасним етапом розвитку суспільства,
науки, передової технології. Основними факторами, що характеризують цей етап є:
• ріст темпів
глобального розвитку науки і суспільства;
• ускладнення методів
наукового дослідження, різкий ріст числа публікацій.
Обсяг наукової
інформації постійно росте. Найбільш важким є її глобальний огляд і аналіз. Усе
більшу і визначальну роль здобуває часовий фактор а також здатність зіставляти
на перший погляд непорівнянні речі.
Поза залежністю від
професії сучасному фахівцю необхідно бути в курсі всіх сучасних подій у своїй
області і крім того, постійно удосконалювати свій загальний рівень, здобуваючи
нові знання.
У розглянутому аспекті
дистанційне навчання відкриває воістину неозорі обрії і можливості. Воно
дозволяє вести роботу з людьми зовсім різного віку, утворення і професій і при
цьому індивідуалізувати завдання. Метод відносно новий. Тому можна сказати, що
в даний момент проходить визначений "педагогічний експеримент", що
повинний визначити ефективність і доцільність дистанційного навчання.
Дистанційне навчання
дуже динамічне. Метод дозволяє врахувати поточні зміни в розвитку предмета. У
майбутньому можлива розробка більш інтенсивних курсів, пророблення моделей
робочих сторінок Інтернет і т.д. Я вважаю, що незабаром дистанційне навчання
займе своє гідне місце в системі сучасної освіти.
Дистанційне навчання як сучасний напрямок розвитку заочної форми навчання
У сучасній
педагогічній галузі дистанційне навчання визначене як комплекс освітніх послуг,
наданих широким шарам населення в країні і за рубежем за допомогою
спеціалізованого освітнього середовища, заснованого на використанні новітніх
інформаційних технологій, що забезпечують обмін навчальною інформацією на
відстані (супутникове телебачення, комп'ютерний зв'язок і т.д.). Процес
одержання знань, умінь і навичок у системі дистанційного навчання отримав назву
дистанційної освіти.
Проте донині не припиняється
дискусія з приводу суті таких термінів, як "дистанційна освіта",
"дистанційне навчання", "заочне навчання", "заочно
(очно) дистанційне навчання" тощо. Так, зокрема, апологети класичного
заочного навчання власне кажучи мають рацію, стверджуючи, що заочні вузи із
самого початку свого існування займалися саме дистанційним навчанням, якщо
термін "дистанційне" пов'язувати лише с тою обставиною, що основну
частину навчального часу той, якого навчають, проводить на великій відстані від
викладача, так що основними засобами комунікації є письмові (друковані)
матеріали незалежно від форми носія (папір, магнітні диски і т.п.) чи
електронні засоби зв'язку (телефон, факс, електронна пошта й ін.).
Термінологічні
проблеми заводять нас ще далі - у глибину дискусії про розходження термінів
"навчання", змушуючи узагалі визнати нелегітимним термін
"дистанційна освіта" (на відміну від терміна "дистанційне
навчання") на підставі того, що офіційно визнаними (сьогодні є лише чотири
форми навчання: очне, заочне, очно-заочне (вечірнє) і екстернат.
У цьому контексті
розумно говорити про дистанційне навчання як освітню технологію, що може бути
легко інтегрована в будь-яку форму навчання. Що ж стосується технологій
традиційного заочного навчання, то стає очевидною, по-перше, важливість їх як
неодмінної основи дистанційного навчання і, по-друге, їхня недостатність у силу
слабкого використання досягнень у сфері інформаційних і телекомунікаційних
технологій.
Однією з основних (але
не єдиною) визначальних характеристик дистанційного навчання є підвищений
рівень інтерактивності, що особливо виявляється у використанні мережних
комп'ютерних технологій. Саме рівень використання новітніх мережних технологій
(у мережах Інтернет, Інтранет, ISDN і т.п.) у процесі навчання і визначає той "вододіл",
що проходить між традиційним заочним і сучасним дистанційним навчанням.
Таким чином, є всі
підстави для використання терміна "заочно-дистанційна освіта
(навчання)", коли йдеться про заочну форму навчання з використанням усіх
видів технологій як традиційного заочного, так і сучасного дистанційного
навчання. При цьому не слід змішувати розглянуте питання з проблемою узагалі
використання комп'ютерів у навчанні, створення електронних версій курсів і
т.п., що в однаковою мірою має стосунок до будь-якої форми навчання.
До числа основних
особливостей, які технології ДО привнесли в заочне навчання, варто віднести:
можливість інтерактивної взаємодії між викладачем і тим, якого навчають, у
діалоговому режимі, що, у ряді випадків, може наближатися за формою до взаємодії
при традиційному аудиторному навчанні швидку доставку навчальних матеріалів в
електронній версії оперативний доступ до баз знань, розміщених у мережі
Інтернет можливість тестування знань у дистанційному режимі можливість
проходження віртуального лабораторного практикуму можливість реалізації
мережного доступу до реального лабораторного устаткування створення
"віртуальних груп" (оперативна взаємодія тих, яких навчають, між
собою).
Для забезпечення
доступу до використовуваних технологій учень, як правило, прикріплюється до
місцевого центру дистанційного навчання (навчально-консультаційного пункту
НКП), у якому, крім того, він може отримати первісну допомогу в освоєнні цих
технологій.
Зрозуміло, можливий і
варіант використання тим, якого навчають, індивідуального робочого місця. Для
організації контактів, ініціювання яких може здійснюватися будь-як учасником
освітнього процесу як у режимі реального часу, так і шляхом різночасної
(асинхронної) комунікації, використовуються різні інформаційно-технічні засоби:
телефон, факс, електронна пошта, програмні засоби взаємодії в середовищі
WWW-серверів, комп'ютерна відео конференц-зв'язок тощо.
Використання тих чи
інших технологій планується викладачем у процесі розробки навчального курсу. У
курсі може використовуватися як одна конкретна технологія, так і сполучення
декількох технологій. При цьому викладач повинен керуватися таким принципом:
якщо дидактична задача може бути реалізована за рахунок застосування більш
простих технологій, то перевага повинна бути віддана саме ім.
Вибір у даній ситуації
більш складних технологій не тільки не принесе очікуваного результату, але і
може негативно позначитися на результатах навчання. Помітимо, що, незважаючи на
інтенсивний розвиток комп'ютерних технологій ДО, як і раніше велике значення
зберігають навчальні матеріали, що представляються в друкованому виді, та як
нова форма, - використання електронних посібників.
Немає коментарів:
Дописати коментар